Юрій Гаврилечко: «У нас може до половини всіх ФОПів просто зникнути»
В ході бюджетного процесу в Україні багато хто сподівався побачити нестандартні рішення нового Кабміну. Однак істотних змін не відбулося. При тому, що уряд активно виступає з ініціативами, майже кожна з них викликає шквал суперечок і розбіжностей.
Про те, чому ФОПи «впали в немилість» Кабміну, в якому стані знаходиться банківський сектор, чи прийдуть в Україну іноземні інвестори, а також чого очікувати від «нульових декларацій», в інтерв’ю для Maanimo розповів експерт «Української фабрики думки» Юрій Гаврилечко.
Про бюджет
– В Україні активно йде бюджетний процес, від якого багато хто очікував побачити маркери тієї політики, яку проводитиме новий Кабмін. Що вже зараз можна сказати, виходячи з того проекту бюджету на 2020 рік, який був презентований?
– Що нинішній уряд буде один-в-один повторювати все те, що робив уряд попередній. Проект бюджету на наступний рік нічим структурно не відрізняється від проекту бюджету на поточний рік, минулий, на 2017 і 2016 рік. Так що ніяких змін у плані проведення бюджетної політики я поки не бачу. Єдиним винятком є фантастична сума, що виділяється в бюджеті на майбутній рік на РНБО. Я не розумію, куди можна витратити мільярд доларів, тобто майже 28 млрд гривень, тому що крім як на зарплату співробітникам в общем-то РНБО нікуди не може подіти ці гроші.
Про приватизацію
– Кілька днів тому Верховна Рада дозволила продаж ще 800 державних підприємств, що вказує на те, що влада розраховує на це джерело залучення грошей? Але, як знаємо, останніми роками на цьому напрямку особливих успіхів не було. Які є підстави вважати, що зараз все буде інакше?
– Немає. Якщо робиш одне і те саме, то розраховувати, що результат буде якийсь інший, – це верх дурості. Відповідну сентенцію приписують товаришеві Ейнштейну, і загалом у мене немає підстав вважати, що він помилявся.
Як показує практика, приватизація в Україні призвела до того, що ми є єдиною країною серед республік колишнього Радянського Союзу, яка так і не вийшла за роки незалежності на рівень ВВП 90-го року. Отже, програма приватизації провалилася, при чому настільки, що навіть повний ідіот повинен розуміти, що радянські чиновники керували державним майном набагато ефективніше, ніж нинішні приватні власники. І це видно за результатами їхньої економічної діяльності.
Відповідно, ніяких інших варіантів не буде. Те, що, можливо, буде продане зараз, воно і бюджет не наповнить, і не дасть підприємствам ефективних власників і менеджерів.
Якщо держава, за словами наших же представників Кабінету міністрів, є неефективним менеджером і власником, тоді вони повинні в масовому порядку подавати заяви на звільнення і займатися чимось іншим. Тому що якщо у господаря підприємства на цьому самому підприємстві падають обороти і зменшується прибуток, то він зазвичай не знищує підприємство, а змінює менеджмент. Ну так от Кабмін і є той самий менеджмент, який потрібно змінити, якщо вони не вміють керувати ефективно, а не держвласність продавати.
Про ФОПи
– Останнім часом багато ініціатив влади стосуються ФОПів. Спочатку заговорили про зниження максимального обороту і впровадження касових апаратів для 2 групи, тепер обговорюється заборона ФОПів надавати послуги. Чому саме малий бізнес потрапив у фокус уряду, і чим все це закінчиться?
– Тому що з нього найлегше спробувати вибити гроші. Давайте згадаємо історію двадцятих років. У Радянському Союзі колись вже намагалися наповнити бюджет за допомогою податку на садові дерева. Ну селяни масово вирубали фруктові сади. Потім спробували те саме зробити шляхом податку на велику рогату худобу. Ну повбивали всіх корів, перейшли на розведення кіз. Саме тому Україна пережила кілька голодоморів – це 1932-1934 роки і вже 1947-1948 роки. І тільки коли до влади прийшов Хрущов і провів досить ліберальну податкову реформу, то з 1953 року щось ніяких голодоморів не спостерігається.
Може, варто скористатися вже існуючим в історії прикладом? Але крім як «дуже хочеться вкрасти грошей», такі ініціативи не викликані абсолютно нічим.
Тому що в усьому світі система, аналогічна ФОПам в Україні, існує з однією-єдиною метою – це зняти з бюджету соціальні витрати по забезпеченню безробітних виплатами та публічними послугами. Все, більше ні для чого ця система не існує. Ніде, в жодній країні світу немає мети або завдання обкласти податками малий бізнес для того, щоб зібрати якісь гроші.
У нас може до половини всіх ФОПів просто зникнути, а якщо «пройде» ініціатива з послугами, то три чверті зникнуть. Вони перестануть працювати. Вони не підуть «у тінь», тому що це підприємливі люди, вони просто поїдуть звідси в суміжні країни. Після цього місцеві бюджети «накриються мідним тазом», тому що живуть вони в основному за рахунок податків, які збираються із зарплат тих, хто працює в системі ФОПів. У нас буде фактично ліквідований внутрішній ринок як такий, за винятком обласних центрів і деякої кількості великих міст.
Це дуже добре вкладається в загальну логіку перетворення України у «велику аграрну державу». Зауважу, що посилення податкового навантаження у нас йде не тільки на ФОПів, а й на промисловість. Беремо сумнозвісний законопроект №1210, а також альтернативний йому №1210-1 і супутній №1209. Чомусь про це дуже мало говорять, але саме цими законопроектами чиновникам ДФС надаються фантастичні повноваження щодо оцінювання(!) економічної доцільності угод!!! Такого не існує ніде у світі, ніде чиновникам не дозволено втручатися в бізнес-процес з точки зору оцінки, бізнес це чи не бізнес. Це просто в голову не приходить нікому в цивілізованих країнах, тому що все досить просто, кожен займається своєю справою: бізнес – заробітком грошей, а чиновники – їхньо витратою, і вони загалом не перетинаються. Ну хіба що в корупційних схемах.
Про банки і ОВДП
– В Україні вже кілька місяців тривають бурхливі суперечки щодо ОВДП: хтось каже, що це відмінний інструмент залучення валюти, хтось – що це велика піраміда, яка в майбутньому створить для нас купу проблем. На якій позиції стоїте ви?
– Це піраміда. Що значить «залучення валюти»? 4 млрд доларів, які сюди увійшли з початку року для купівлі ОВДП, були практично повністю викуплені Нацбанком, і найближчим часом вони будуть віддані кредиторам в рахунок погашення зовнішнього боргу і його обслуговування. Цих грошей в країні не буде. В економіку вони не потраплять.
– Як почав діловий сезон банківський сектор? Які тренди можете виділити?
– Банківський сектор в Україні суто збитковий. Якщо прибрати операції з ОВДП, то за цей рік банківський сектор показав мінус півмільярда гривень. А прибуток, який вони показали, – це купонний відсоток за ОВДП. Бізнес в Україні в банківському секторі кредитуватися не може, тому що грошей немає. Всі витрачені на державні цінні папери. Ну це абсолютно логічно: навіщо вкладатися в реальний сектор економіки, де можна залишитися потім один на один із заставним майном (що ти потім будеш із ним робити?), якщо можна вкластися в державні цінні папери, гарантовано отримати 16-20% річних, плюс ще можна використовувати ці самі папери для залучення рефінансу від НБУ. Шикарна можливість заробляти гроші, по суті, нічого не роблячи. Це схема заробітку рантьє в чистому вигляді практично: береш у населення гривні під 12% річних і купуєш за них ОВДП із прибутковістю в 16-20% річних. На різницю можна досить непогано жити.
Про інвесторів
– У новому Кабміні покладають великі надії на залучення масштабних іноземних інвестицій. Наскільки реально мотивувати інвесторів у наших реаліях в найближчій перспективі? Яких сигналів від нас чекають?
– А якого інвестора? Ну ось фінансовий спекулянт, він же портфельний інвестор, сюди зайшов. Краще стало? Не помітили? Курс гривні штучно зміцнився, ціни полізли вгору. Але Держстат за звичкою інфляції не помічає. Ну? Прийшов інвестор, він вже 4 мільярди вклав, і що далі? Нічого.
А жоден непортфельний інвестор в Україну не прийде по тій простій причині, що, з одного боку, йому фізично нікуди приходити, а з іншого боку, він абсолютно не уявляє, що тут буде далі, на що йому розраховувати свій бізнес-план.
Мало того, звідси зараз інвестори, які вже давно працюють в Україні, будуть бігти, і дуже активно. Саме тому, що тут непередбачувана податкова політика і політика по відношенню до права власності.
– Хоча зараз багато говорять про поліпшення бізнес-клімату …
– Ні, не потрібно ніякий клімат покращувати, чесно. Це неможливо зробити, це нереально, це фантастика. Коли перед вами виступає людина, яка говорить, що потрібно поліпшити бізнес-клімат або інвестиційний, то перед вами або шахрай, або неадекватна людина- інших варіантів немає.
Для того, щоб сюди прийшов інвестор, тут повинні бути:
- гарантії прав власності, тобто відсутність позасудових механізмів вилучення цієї самої власності, в першу чергу. А у нас їх повним-повнісінько, причому зроблені вони все ще попереднім Мін’юстом під керівництвом пана Петренка.
- незмінні, щонайменше, років на десять фіскальні правила, що складаються з: а) незмінного податкового законодавства в плані ставок податків і їхніх видів; б) незмінних процедур стягнення будь-яких податків; в) постійних і однозначних штрафних санкцій у разі порушення податкового законодавства, розмір яких ніяк не залежить від рішення чиновника.
- право бізнесу на абсолютно вільне розпорядження своїми грошима після сплати податків.
Нічого цього в Україні немає, і поки воно не з’явиться, ніяких інвесторів тут не буде. Хіба що громадяни, які хочуть ризикнути і швиденько, протягом півроку-року, витягнути з солідною надбавкою гроші, які вони сюди вклали, все, це практично єдиний тип «інвесторів», який сюди «входить».
Але може ще увійти, скажімо так, бізнес із політичним «дахом», тобто якийсь транснаціональний капітал, який може домовитися з владою, що ось це ми тут робимо, за це ми вам платимо ось такі гроші, і велике прохання нас не чіпати. Таке теж може бути, якщо це інвестор в якійсь мірі. Тільки це інвестор не в Україну, а у свій власний бізнес. У нас ці поняття дуже часто плутають. Тобто ось такого інвестора «бананових республік» ми можемо залучити. Як швидко – складно сказати.
Про продаж «Укрбуду»
– Історія навколо продажу «Укрбуду» – це черговий приклад того, що у нас у країні дуже погано із взаємною довірою по лінії власник – клієнт?
– Ні, я думаю, що не можна. Товариш Микитась звідси пішов, люди товариша Вавриша це купили. При чому тут власники і клієнти? Тут ми маємо класичну схему: одна влада йде, друга влада приходить, і в цей момент змінюється власник компанії, ось і все.
– Але виникали побоювання, що будуть недобудови.
– Теоретично все це може бути, але поки що я ситуацію бачу саме під таким кутом. Це банальна зміна власника у зв’язку з тим, що змінилася політична ситуація.
Про «нульові декларації»
– Чи варто чекати введення так званої «нульової декларації» з 2020 року? Наскільки в принципі економічно перспективні такі ініціативи?
– У нас все, що чітко вирішене, може наступною владою так і забратися.
Єдиним, кому це може бути вигідно, – це чиновникам-корупціонерам, які отримають ще один привід отримати хабар від громадян.
Ніякого економічного сенсу у т.зв. «нульових деклараціях» немає. Сенс у будь-яких деклараціях про доходи з’являється у двох випадках, які пов’язані між собою.
Перший випадок. Кожен громадянин, як, наприклад, у США, сам собі є податковим агентом і апріорі приватним підприємцем. І тоді він, відповідно, подає цю саму декларацію як приватний підприємець, маючи всі відповідні права, а саме, розраховувати собівартість своєї робочої сили, продукції або послуги, які він продає, виходячи з чинного законодавства, і сплачуючи податки виключно на те, що він заробляє понад те, що відводиться на собівартість.
Якщо цього немає, то ми маємо абсолютно корупційний механізм стеження за доходами громадян, спрямований на збагачення чиновників, які будуть отримувати хабарі за те, щоб щось не спостерігати або пропускати, або вибивати штрафи із громадян, припустимо, за неправильне оформлення декларації. От і все. Більше ні для чого цей механізм не потрібен.
Другий випадок. Нульове декларування вводиться для бізнесменів, які вирішили ввести свої капітали в Україну з офшорів і легалізувати їх тут. Але до громадян це відношення не має, а сенсу для бізнесменів до такого вдаватися я поки не бачу. Значить, нічого декларувати вони не будуть – сенсу немає. Отже, що? Все знову-таки зводиться до того, що «нульове декларування» – це 100-відсотковий корупційних механізм, якому намагаються надати вигляду законного. І все.
Коментарі