На 2020 рік в Україні заплановано реалізацію багатьох проектів, наприклад, запуск ринку землі, кредитування під низькі відсотки, створення сотень тисяч робочих місць і залучення інвестицій. Тому те, наскільки вдасться реалізувати задумане, буде досить репрезентативним, щоб судити про подальший розвиток країни. Про те, як трансформувати олігархічну систему в Україні, переконати інвесторів вкладати свої гроші в країну, що робити з ФОПами, а також про багато іншого в інтерв’ю для Maanimo розповіла фінансовий експерт, виконавчий директор «Асоціації захисту банків», співзасновник громадської організації «Re:Старт» Оксана Чепіжко.

Про трансформацію системи

– В Україні існує величезний вплив олігархічних інтересів на економіку. З чого потрібно почати трансформувати цю систему?

– На мій погляд, в першу чергу необхідно відновити довіру всього бізнесу до влади, тому що де-факто за 29 років бізнес жив своїм життям, а влада – своєю. Іноді ситуативно їх інтереси збігалися на короткі проміжки часу, але в цілому це були дві непересічні паралельні прямі.

Наступним кроком мають стати абсолютно зрозумілі прозорі правила гри для всіх учасників бізнес ринку, дотримання яких обов’язково! Я не вважаю великий бізнес вселенським злом. Але я послідовно виступаю проти монополій. Якщо олігархи лізуть в політику, не платять зарплату, псують екологію або виводять гроші в офшори, то до них треба застосовувати найжорсткіші «драконівські» санкції, незважаючи на минулі патріотичні заслуги. Рецидив порушень повинен викликати націоналізацію бізнесу з подальшою його можливою приватизацією, в тому числі іноземним інвесторам. Жорстко? Можливо. Але час половинчастих рішень для України пройшло.

Про ринок землі

– Найближчим часом уряд може прийняти закон про ринок землі. Повноцінний запуск ринку запланований на друге півріччя 2020 року. Наскільки правильним можна вважати механізм, за яким планується його запустити?

– Ринок землі – це структурний компонент аграрної політики. Відповідно, поняття аграрної політики ширше, і поглинає поняття ринку землі. Тому неправильним є ототожнення ринку землі з аграрною політикою. У той же час не можна розглядати ці поняття без їх синергії. Дискусія повинна стосуватися більш широкої категорії – ідеології аграрної політики. Напрацювання останньої передбачає звернення до європейського та національного досвіду в цій галузі.

Основні ризики від відкриття ринку землі можна розділити на зовнішні і внутрішні. До перших відносяться десуб’ектівізація України, посилення залежності від іноземного капіталу, перш за все кредитного, втрата статусу житниці Європи, зменшення валютних надходжень в бюджет і дегрунтізація («дечорноземізація»).

Серед внутрішніх ризиків виділю узаконення аграрного олігархату, десуб’єктивізацію влади, деградацію громадянського суспільства, посилення тінізації економіки в цілому і аграрно-промислового комплексу зокрема, а також окуповані території.

І поки всі ці ризики не будуть нівельовані, відкривати ринок землі сільськогосподарського призначення вкрай небезпечно з політичний і соціальної точок зору.

Починати ж відкриття ринку слід з наведення порядку в земельному кадастрі і прийняття закону «Про державному аграрному Банку», який повинен відігравати ключову роль у відносинах аграрного власника і держави. Нам нічого не заважає відкривати ринок поетапно. Якщо ми так піклуємося про дотримання конституційних прав пайовиків на свою власність, то першим етапом, можливо, було б правильно відкрити продаж землі, яка вже знаходиться в приватній власності, а потім вже після опрацювання помилок дивитися в бік продажу державних земель.

Про концесії і робочі місця

– Зараз активно здають в концесію прибуткові українські аеро- і морські порти, а в майбутньому планують ще лікарні та університети. Чи справді ці об’єкти в приватних руках принесуть бюджету більше коштів, ніж в держвласності? Чи можна сподіватися на прозору передачу цих об’єктів потенційним інвесторам?

– Що стосується прибуткових галузей, які знаходяться зараз в державній власності, то, безумовно, можна передати їх в концесію іноземцям, і вони будуть приносити прибуток. Все питання: кому?

Але якщо ми хочемо мати сильну національну економіку, то в пріоритеті повинен бути, в першу чергу, національний інвестор і держава Україна. Для початку необхідно розуміти, що держава може бути ефективним власником. Про це говорить досвід Франції, де частка державного сектора в структурі економіки перевищує 50%. А національний бізнес може бути партнером держави в цьому питанні. Контрольний пакет акцій у держави плюс залучення національного інвестора – ось, на мій погляд, формула успіху концесії в Україні.

А для прозорих умов передачі і подальшого управління необхідно нарешті дореформувалися судову систему, щоб інвестор відчував впевненість у захисті вкладеного капіталу. Право власності має бути непорушним, як у всіх цивілізованих країнах.

– Прем’єр-міністр Олексій Гончарук заявив про створення в країні 1 млн робочих місць до 2025 року, з яких 200 тисяч – уже в цьому році. Чи реальні такі цілі при нинішньому стані ринку праці? З урахуванням повальної трудової міграції, наскільки кваліфікованими будуть робочі місця?

– Абсолютно нереальне завдання в умовах падіння промислового виробництва, збільшення реального рівня безробіття і продовження темпів трудової міграції. А з урахуванням деградації системи освіти і фактичної «заморозки» сировинної моделі економіки України можна говорити, в кращому випадку, що все залишиться на колишньому рівні. При цьому статистика може, звичайно, «намалювати» все, але досить глянути на останнє опитування НБУ серед бізнесу, щоб зрозуміти, що 19% опитаних прогнозують скорочення персоналу. Який «кінець епохи безробіття»?

Про доступні кредити

– Зараз активно обговорюється тема дешевих кредитів в Україні. Що поки ще заважає з’явитися такому доступному продукту в країні?

– Незважаючи на прийняте політичне рішення, появи на ринку дешевих кредитів заважає вартість ресурсу, який направляється на видачу позик, тобто вартість фондування банків. Ключові ризики для банків тут такі: недостатня реформування судової системи, що не дозволяє повноцінно захистити права кредиторів; складність (а часом і неможливість) стягнення і реалізації застави; недостатня кількість прозорих і платоспроможних позичальників; для ринку іпотеки – це ще й недостатня прозорість і урегульованість ринку нерухомості.

Додайте сюди абсолютно неефективну політику НБУ, яка стимулює банки кредитувати не справжній сектор економіки, а ОВДП і свої депозити, і ви зрозумієте, наскільки ми ще реально далекі від справді дешевих кредитів як продукту.

– Не так давно стартувала програма «Доступні кредити 5-7-9%», куди вже надійшло більше 4 тис. заявок від підприємців-початківців. Наскільки це реально допоможе запустити економіку в країні?

– Для відповіді на це питання необхідно розуміти, що самі по собі «доступні кредити» є лише одним з інструментів реалізації стратегії держави по відношенню до малого і середнього бізнесу.

Для запуску цього сегмента необхідно створити рівні умови конкуренції між малим, середнім і великим бізнесом, опустити для початківця бізнесмена податки або взагалі звільнити від оподаткування до моменту виходу на точку беззбитковості, а також максимально спростити питання доступу до необхідної інфраструктури та ресурсів. Позапланові перевірки малого бізнесу можуть бути дозволені тільки судом з наданням досить серйозних підстав. Єдина вимога до малого бізнесу має полягати в максимальному легалізації бізнесу та виплат зарплат найманим робітникам «по-білому».

І тоді ми зможемо піти по шляху цивілізованого світу, де малий і середній бізнес є не тільки джерелом податків і пенсійних відрахувань, а й локомотивом зростання економіки, а також кузнею середнього класу.

Крім того, треба розуміти, що без створення в Україні кінцевого продукту з високою доданою вартістю ми не запустимо економіку. Світова економічна історія таких прикладів не знає. А ми не унікальні.

Про інвестиції

– Мінекономіки очікує 10 млрд доларів інвестицій в аграрну сферу. При цьому в Україні створюють всі можливі умови для аграріїв, починаючи з дешевих кредитів. Однак, бути повністю аграрної країною – це, скоріше, тупиковий шлях. У чому, на вашу думку, полягає основний інвестиційний потенціал країни?

– Наше Мінекономіки може прогнозувати все, що завгодно. Однак сировинна модель економіки ніколи не зможе бути конкурентоспроможною в двадцять першому столітті. Фраза «багатий як аргентинець» стала надбанням історії двадцятого століття.

Основний інвестиційний потенціал країни знаходиться в площині нашої географії (тільки правильна логістика може давати в рік до $ 1,5 млрд прибутку) і поки ще зберігається недорога кваліфікована робоча сила. Зробивши ставку на кваліфіковані кадри і на ті виробничі галузі, в яких ми ще не втратили технології, ми зможемо побудувати або інноваційну (як в Південній Кореї), або цифрову (як в Ізраїлі) модель економіки. Просто займатися цим повинні не профани. Поки що шанси на це є.

– Як переконати іноземних інвесторів, що в Україні можна і потрібно вкладати гроші?

– Верховенство права на приватну власність. Це питання давно перезріло. Без судової реформи інвестор не прийде. Це завдання всіх гілок влади. Наступне завдання для нас, щоб залучити іноземного інвестора, – це наявність в Україні якісних технологічних та інноваційних проектів.

Страховки і гарантії держави для інвесторів від можливих ризиків. Державно – приватне партнерство.

Але найголовніше, і це чітко треба усвідомлювати, що без внутрішнього інвестора, без захисту і гарантій його інтересів, без довіри до банківської системи ніякої зовнішній інвестор в реальний сектор економіки до нас не прийде.

Про ФОПи і довіру до банків

– Є думка, що для боротьби з ФОПами потрібно прийняти закон про застосування єдиного податку в бізнес-групах. Які, на вашу думку, ще способи допоможуть впоратися з цією проблемою, не торкнувшись реальних підприємців?

– Чим прозоріше і простіше умови оподаткування, тим більше шансів, що ФОПи перестануть працювати «в тіні». Немає ніякого сенсу посилювати правила оподаткування для ФОПів, оскільки економічний ефект у вигляді надходжень податків і створення робочих місць від цієї групи бізнесу буде в рази вище, ніж штрафи. Плюс, треба враховувати логічно збільшуються витрати ДПС на адміністрування, які повністю нівелюють позитивний ефект державного бюджету. 

– ФГВФО продовжує ліквідовувати банки. За останній час з ринку пішли «Експобанк», «Брокбізнесбанк», «Реал Банк», «Інтербанк» та ін. Як довго триватиме така тенденція? І як така повальна чистка відбивається на вкладників?

– На жаль, «банкопаду» 2015 року на нас нічому не навчив, і банківська система України ще далека від стабільності. Старе керівництво Національного банку досі залишається на своїх місцях, покарання за грабіж близько 100 банків з українським капіталом ніхто не поніс, відповідно, тенденції та політика залишаються колишніми. Величезна проблема, з якою ми всі зіткнулися після так званої очищення банківської системи, – це відсутність довіри до нової «очищеної» банківській системі.

Ми всі з вами багато говоримо про інвестиції, але ми повинні розуміти, що, за оцінками багатьох експертів, «під подушкою» у населення знаходиться від 40 до 60 млрд доларів. Це ті гроші, за допомогою яких можна було б запустити економіку, а не клянчити у МВФ 1-3 млрд доларів.