Богдан Данилишин (Рада НБУ): «Проактивна економічна політика включає втручання «зверху» і сфокусована на експорті»
Економіка України в 2019 році розвивалася досить успішно попри те, що цей рік також був доволі складним. У країні дещо зросло ВВП, Нацбанк продовжив політику валютної лібералізації, значно зміцнилася гривня, але чимало експертів вбачають у цьому негативні риси. Проведена децентралізація продемонструвала фінансовий успіх. Країна вийшла на нові світові ринки збуту товарів та послуг, хоча це неабияким чином було затьмарено здешевленням долара та євро.
Про економічні і фінансові досягнення України, роль у цьому НБУ як головного фінрегулятора, а також про плани і завдання на 2020 рік в ексклюзивному інтерв’ю для Maanimo розповів голова Ради Національного банку України Богдан Данилишин.
Про розвиток економіки
– Богдане Михайловичу, Україна увійшла у 2020 рік з непоганими економічними показниками, а НБУ показав гарні результати своєї роботи. Зростання ВВП, зміцнення гривні, валютні послаблення, успішна децентралізація тощо. Які економічні та інші чинники вплинули на більш-менш успішне завершення 2019-го? Яку роль у цьому відіграв регулятор?
– Гарні показники – відносне поняття. Гарною може бути дівчина, жінка. Погода, можливо. А показники мають відповідати тому стану речей, який фіксується на відповідний момент. Чи адекватні вони зараз – судіть самі.
Справді, за підсумками 2019 року, можемо отримати 3,2-3,5% зростання ВВП. Я називаю це підтримувальним зростанням. А за рахунок чого воно відбувається? Сільське господарство, нежитлове будівництво тощо. На жаль, це ситуативні фактори. Потенціал розвитку майже не задіяно: додана вартість, інноваційність і наукомісткість ВВП – де вони? Приміром, дуже багато говорять про інвестиційний клімат в Україні і роль бізнес-асоціацій і торгових палат (іноземних) в його формуванні. І МВФ. Приклади двох останніх урядів, які працювали від траншу до траншу і робили вигляд, що здійснюють реформи, говорили — за траншами МВФ в країну масово підуть прямі іноземні інвестиції (ПІІ).
Ось, що маємо: обсяг ПІІ в Україну в 2014-2018 роках склав $11,5 млрд. Із цих інвестицій 62% або $7,1 млрд було спрямовано до банківського сектору переважно у вигляді переоформлення заборгованості перед материнськими банками у статутний капітал українських банків. Обсяги грошових переказів в Україну за аналогічний період становили $38,2 млрд. Надходження ПІІ у відсотках ВВП скорочується впродовж останніх трьох років. За підсумками 2018 року, цей показник становив 1,8% ВВП, обсяги грошових переказів навпаки зросли з $5,2 млрд (4,8% ВВП) в 2014 році до $11,5 млрд США (8,5% ВВП) у 2018 році.
Але не треба покладатися на удачу, приватизацію, дерегуляцію та лібералізацію. Необхідно впроваджувати проактивну економічну політику, що включає втручання «зверху» і сфокусованість на експорті.
Експортне зростання необхідне, така модель у післявоєнній історії призводила до успіху країни наздоганяючого розвитку. Починаючи з сировини, перенаправляючи частину ренти від її експорту у технологічний інноваційний сектор у рамках промполітики, потрібно поступово перейти до високотехнологічного експорту.
Уряд повинен створювати «тепличні» умови, відігравати роль «повитухи» економічного розвитку. Це вимагає великої уваги до виробника. Отримана економіка буде спочатку перекошеною за рахунок експортно-орієнтованого сектора. Але ці витрати необхідно понести, бо в результаті такого розвитку в країні будуть створені індустріальні сектори четвертої промреволюції. Це і буде найкращим варіантом структурних реформ.
В іншому випадку Україну чекає тотальна деіндустріалізація, оскільки внутрішній попит на промислову продукцію явно недостатній для існування висококонкурентних промислових секторів.
Про плани НБУ
– Яким, на Ваш погляд, є найголовніше завдання Нацбанку на 2020 рік? Що очікує від регулятора фінансово-банківська система, український уряд, а також на що розраховує у свою чергу ваша інституція від фінустанов та парламенту?
– На мою думку, Нацбанк має сфокусуватися на сприянні додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримці економічної політики Кабінету Міністрів України. Це третя законодавча мета регулятора. Згідно із Законом України «Про Національний банк України», ця ціль стає пріоритетною, коли не перешкоджає виконанню перших двох цілей щодо підтримки цінової та фінансової стабільності. Зараз саме такий час.
Водночас, на жаль, в оприлюдненій регулятором Програмі дій на 2020 рік, яка є річною дорожньою картою для реалізації середньострокової Стратегії центрального банку, про пріоритет економічного зростання не йдеться. Тому це треба негайно виправляти.
– Під кінець 2019 року ми бачили багато взаємної критики між головою правління НБУ Яковом Смолієм і Вами. Ви звинувачували Смолія та правління регулятору у тому, що вони не дають працювати Раді Нацбанку. Чи стала після цього Рада НБУ впливати на стратегічні аспекти роботи регулятору? Яким чином такі непорозуміння відбиваються на роботі Нацбанку та впливають на всю фінансову систему країни, включаючи окремі банки? Що буде у 2020 році?
– Аномальна публічна активність Правління регулятору щодо дискредитації Ради НБУ, яку спостерігає суспільство останнім часом, – це не просто «погані відносини між Смолієм і Данилишиним». Також це не боротьба за те, щоб Рада НБУ врешті-решт стала впливати на стратегічні аспекти роботи регулятору, як це і передбачено законом. Це спроба дискредитувати голову Ради НБУ та наших окремих членів. Адже ми оприлюднювали інформацію про причетність окремих членів Правління НБУ до можливих фактів корупції, в тому числі політичної.
Я з жахом прослухав так звану третю частину плівок «таємного сніданку» за участі державних «мучеників» і просто був вражений тим, як Смолій і його поплічники всіляко намагаються очорнити мене, сформувати міф «агента Коломойського» тощо. Ось справжній рівень корпоративної культури, який формує це Правління НБУ. Як їм потім совість дозволяє вимагати відповідного рівня корпоративної культури від комерційних банків, якщо вони самі показують повне безкультур’я і вчиняють змови за спиною членів Ради.
У свою чергу, Рада НБУ завжди стояла і стоїть на підтримці політики реформ, продовження конструктивної співпраці з МВФ та захисту національних економічних інтересів. І я радий з того, що в Раді НБУ сформовано більшість на підтримку реформ, захисту національних економічних інтересів та процвітання України. У цьому ми рішуче будемо підтримувати політику Президента щодо реформування країни.
Про зміцнення гривні
– Ви якось писали, що для зміцнення гривні немає фундаментальних причин, а монетарна політика Нацбанку є дуже жорсткою і гальмує розвиток різних галузей економіки. Останнє підтверджується статистикою Держстату: у 5 з 9 основних галузей за січень-листопад 2019 року спостерігалося падіння обсягів виробництва у порівнянні з 2018 роком. На що чекати Україні та економіці надалі за умови подальшої сильної гривні?
– Поточне зміцнення гривні відбулось через спекулятивний рух капіталу у бік України (оскільки іноземців дуже приваблюють наші зависокі ставки по ОВДП), а також через добрий врожай, який ми зібрали цьогоріч. Обидва фактори наштовхнулись на небажання Правління НБУ більш інтенсивними і рівномірними в часі темпами наповнювати золотовалютні резерви.
У 2019 році Україна збільшила свою залежність від спекулятивно налаштованих гравців. Останні можуть реагувати на різноманітні фактори і ухвалювати рішення щодо масового виходу з ринку ОВДП у валюту у разі: початку світової фінансової кризи, в тому числі за сценарієм 1998 чи 2008 років; досягнення максиму цін на довгострокові облігації внаслідок зниження НБУ облікової ставки і падіння ставок на вторинному ринку цих цінних паперів. Відповідний вихід може бути обґрунтовано фіксацією спекулятивного прибутку, негативними новинами щодо України (розгортання військових дій на Сході, негативні кліматичні умови для дозрівання врожаю, політична нестабільність тощо), зміною кон’юнктури світового фінансового ринку в напрямку зростання рівня ставок на розвинутих ринках, наприклад, через президентські вибори у США.
– Так кому ж вигідне посилення національної валюти?
– У довгостроковій перспективі лише імпортерам. У короткостроковій – населенню. Адже воно є споживачем імпорту. Також це частково вигідно бізнесу, який збирався оновити імпортні основні фонди. Але в довгостроковій перспективі зниження привабливості нашого експорту за кордоном призводитиме до скорочення робочих місць та зниження податкових відрахувань від наших експортерів. Перші негативні сигнали у вигляді зниження обсягів виробництва з’явились наприкінці 2019 року від металургів і в цілому статистика щодо стану промисловості не радує. Ревальвація гривні, яку ми спостерігали минулого року, збільшує для України економічні ризики у довгостроковій перспективі. Йде гальмування зростання українського експорту та прискорення споживання імпорту.
Ситуація на кінець 2019-го виявилась не такою проблемною, як очікувалось, через низькі ціни на енергетичний імпорт і досить високі ціни на зернові, залізорудну сировину та інші класичні категорії нашого експорту. Але за умови зміни кон’юнктури на світовому ринку ми маємо суттєвий ризик збільшення від’ємного сальдо торгівельного балансу. На цей випадок потрібно було б мати більший запас золотовалютних резервів.
Про ОВДП
– Минулого року нерезиденти викупили ОВДП на досить солідну суму – понад $4 млрд. Чи варто сподіватися на такий же активний викуп цих державних цінних паперів цьогоріч? Яким чином це впливатиме на роботу фінансової системи країни?
– Думаю, на це варто сподіватися, особливо впродовж першої половини 2020 року. У другій половині року цей ефект почне поступово згасати. Пояснення цьому — в умовах необхідності суттєвих виплат за зовнішнім боргом в 2020 році, Уряд буде змушений залучати фінансування на зовнішньому (єврооблігації, кредити МВФ) або внутрішньому ринках (валютні ОВДП або ті, що купують нерезиденти).
У випадку анонсованого відновлення співпраці з МВФ та покращення ключових макроекономічних показників (економічне зростання, інфляція, співвідношення боргу до ВВП, стан золотовалютних резервів тощо) відновляться і можливості щодо залучень на зовнішніх ринках за прийнятною ціною. Водночас подальше зниження облікової ставки в 2020 році та зменшення потреб у фінансуванні, дозволять Міністерству фінансів знижати дохідність первинних розміщень на внутрішньому ринку. Нерезиденти також чудово це розуміють. Тому думаю, що вони намагатимуться або пролонгувати свої існуючі позиції в ОВДП, або зайти в цей сегмент до того моменту, поки реальна прибутковість за українськими цінними паперами не вирівняється у порівнянні зі співставленими країнами.
– Нацбанк постійно поповнює свої золотовалютні резерви, що викликає позитивний настрій. Проте у I та III кварталах 2020 року Україні доведеться виплатити за зовнішніми запозиченнями 5,4 та 5,2 млрд доларів, а всього за рік — більше 17 млрд доларів. Чи готова країна до таких серйозних виплат?
– Так, готова. Достатньо сказати, що станом на грудень 2019 року чисті міжнародні резерви держави складали 15,8 млрд дол. США, тоді як на кінець 2018 року їхній рівень становив 9,6 млрд дол. США. Нагадаю, що чисті міжнародні резерви – це різниця між валовими резервами і залишком заборгованості НБУ та Міністерства фінансів за кредитами перед МВФ.
До того ж, як я казав раніше, у 2020 рік Україна ввійшла із гарною новиною від МВФ: на технічному рівні вже досягнуто домовленості щодо розширеної трирічної програми фінансування. Майбутню програму буде спрямовано на підтримку реформ в Україні. Це – чіткий сигнал інвесторам та нашим партнерам щодо реального проведення необхідних для України структурних реформ.
Але інше питання – як запустити виробництво, збільшити додану вартість, прискорений розвиток підприємництва тощо.
Про російські банки
– Банківську систему останніми роками було значно почищено від десятків фінустанов, які по факту були просто конвертаційними центрами. Яка доля чекає на російські банки в Україні та банки зі значною часткою російського капіталу у 2020 році.
– Не всі були конвертаційними центрами. Рада НБУ дала оцінку банкопаду або очищенню в липні 2017 року. Тут ще потрібні детальні оцінки, в тому числі політичних і конкурентних впливів на окремі рішення щодо відповідних банків. Надто великі втрати для країни від банкопаду та фінансово-економічної кризи було відчутно у 2014-2017 роках – майже 40% ВВП. Це непоправні втрати. Я б сказав, злочинні.
Російські банки в Україні та банки зі значною часткою капіталу походженням із РФ поступово згортають свою діяльність в Україні. Приміром, Промінвестбанк вже майже припинив свою діяльність, на початку лютого 2020-го очікуються збори акціонерів, де має розглядатися питання про здачу банківської ліцензії банком.
Хоча члени правління НБУ зазначали, що остаточний вихід російських держбанків може статися нескоро. Проте у регуляторі стежать за тим, щоб у таких банків залишалося достатньо коштів для погашення всіх зобов’язань.
– Чи є шанси у пана Коломойського повернути собі назад ПриватБанк? За рахунок чого можна захистити надалі цей найбільший державний банк країни?
– Питання націоналізації ПриватБанку слід розділяти на дві частини: економічну та юридичну. В економічному плані на момент націоналізації акціонери не виконували погодженої програми докапіталізації, та банк не міг би виконувати зобов’язання перед своїми клієнтами за умов збереження статусу-кво.
Можливо, в юридичному плані не всі моменти щодо націоналізації було проведено досконало. Саме тому ми маємо таку кількість позовів, та це питання розглядається у багатьох судових інстанціях. Проте таке ніяким чином не скасовує доцільності проведеної націоналізації. Повернення банку колишнім власникам неможливе також і тому, що станом на кінець 2019 року держава витратила на націоналізацію ПриватБанку майже 200 млрд грн. У випадку повернення цієї фінустанови колишнім акціонерам останнім також доведеться повернути значну частину цих грошей державі. Але суди не можуть тривати безкінечно. Це негативно впливає на стан державного бюджету.
– Є інформація про те, що у 2020 році продаватимуться деякі державні банки країни, наприклад, Укргазбанк. Як Ви ставитеся до цього? Чи готовий цей банк до нового приватного власника?
– Державний сектор у банківській системі зараз є надмірно великим. Це наслідок кризи, яку пережила наша країна кілька років тому. За даними Звіту про фінансову стабільність, нині держбанки, насамперед, Ощадбанк та Укрексімбанк, мають низку фундаментальних проблем, зокрема незадовільну якість активів, низькі відсоткову маржу та операційну ефективність. Унаслідок цього вони неспроможні самостійно генерувати капітал. Оскільки ці банки є великими гравцями, виникають системні ризики для всього сектору. Основною метою держбанків має стати максимізація вартості для власника та потенційних інвесторів. Очікується, що новопризначені незалежні наглядові ради належно трансформують стратегії банків. У підсумку за кілька років держава має суттєво знизити свою участь у капіталі фінустанов.
Щодо Укргазбанку, то думаю, що він найбільш готовий перейти у приватну власність. Поведінка цієї фінансової установи на ринку цілком нормальна, ринкова.
Про економічне зростання
– Цього року уряд очікує на значне зниження інфляції та зростання ВВП під кінець 2020-го. Наскільки реально досягти показників ВВП на рівні 3,7% та інфляції 5,5%?
– Це більше, ніж реально. Проте потребує злагодженої дії усіх гілок влади та стратегічного бачення економічного розвитку країни, яке я вже описував раніше. Але інфляція не має бути самоціллю заради інфляції. Має бути конкурентний ринок.
– Як розвиватимуться основні галузі економіки країни у 2020 році? Чи можна сказати, що крім АПК та металургії у країні високими темпами розвиватимуться інші галузі, включаючи ті, які формують продукцію з великою часткою доданої вартості?
– На жаль, нині складаються передумови до уповільнення темпів зростання і в аграрному секторі, який є локомотивом української економіки. Разом із тим, продовжує ускладнюватися кон’юнктура міжнародних ринків металопродукції і металосировини. А це друга за значимістю експортна позиція України.
Сподіваюсь, уряд та НБУ вдадуться до необхідних заходів, що дозволить пожвавити економічне зростання.
– Не секрет, що Україна ніяк не може вийти на позитивне сальдо зовнішньої торгівлі за низкою місяців. Яким, за Вашими прогнозами, буде цей важливий показник у 2020 році?
– Ситуація щодо зовнішніх рахунків суттєво відрізняється у кращий бік від того, що ми мали у передкризовому 2013 році. Все ж зведений платіжний баланс у цілому має додатне значення.
Хоча загальний максимально негативний сценарій на 2020 рік говорить про те, що від’ємне сальдо торговельного балансу перевищить $13 млрд. І якщо притік капіталу на ринок ОВДП зміниться відтоком (а кошти заробітчан не є гарантією притоку на валютний ринок), то ми можемо отримати на валютному ринку ситуацію, за параметрами схожу на 2014-2015 роки. А це може призвести до повторення кризи у банківському секторі.
– Спрогнозуйте, як Україна закінчить 2020 рік у цілому за різними фінансовими та економічними показниками?
– Національний банк підвищив прогноз темпів економічного зростання на 2019 і 2020 роки до 3,5% (з 3,0 та 3,2%) та на 2021 рік – до 4% (з 3,7%). Це зумовлено стійкішим внутрішнім попитом, збільшенням продуктивності у сільськогосподарському виробництві, поліпшенням споживчих настроїв. Стримуючими факторами для економічного зростання у 2020 році будуть уповільнення світової економіки та погіршення умов торгівлі.
Дефіцит поточного рахунку у 2019-2021 роках дещо розшириться внаслідок зменшення обсягів транзиту газу та погіршення цінових умов на світових товарних ринках, але залишатиметься у прийнятних межах – на рівні 3-4% ВВП.
Обсяги міжнародних резервів, попри здійснення суттєвих виплат за зовнішнім боргом, у цьому та наступних роках коливатимуться на рівні близько 23-24 млрд дол. США.
Для успішного розвитку країни потрібна принципово нова політика Нацбанку, яка має виходити з цілей прискореного економічного зростання і забезпечення зайнятості наших громадян. Треба переглянути політику таргетування інфляції в бік пом’якшення монетарної політики, здійснити дерегуляцію у сфері банківської діяльності. Мені боляче слухати представників банківської спільноти, які часто зазначають про їхні утиски з боку НБУ. Цьому треба покласти кінець.
Інтерв’ю підготував Олег Громов
Коментарі